Войска в Украине

Звернення Української асоціації міжнародного права
до громадян України та Росії, братських народів сусідніх держав, з якими нас єднають родинні та історичні зв'язки, а також до усього міжнародного співтовариства

1 березня 2014 року о 17.21 за київським часом Рада Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації одностайно підтримала звернення Президента В. В. Путіна щодо введення «обмеженого військового контингенту» збройних сил Росії на територію України.
Це рішення було ухвалено на порушення Статуту ООН, Декларації про принципи міжнародного права 1970 року, Гельсінкського заключного акту НБСЄ 1975 року, Договору про дружбу та співробітництво між Російською Федерацією та Україною 1997 року, а також низки інших міжнародних договорів. Водночас демонстративна відмова Російської Федерації від попередніх консультацій з Україною та державами-гарантами її територіальної цілісності (Великою Британією, США, Францією та Китаєм) є показовим нехтуванням її міжнародно-правовими зобов’язаннями, закріпленими у Будапештському меморандумі 1994 року.
Схвалюючи рішення про використання збройних сил на території незалежної суверенної держави, одного з фундаторів ООН, Рада Федерації РФ спотворила зміст норм міжнародного права щодо ситуацій, коли захист прав та законних інтересів громадян, які перебувають за кордоном, потребує військового втручання країни їх громадянства. Згідно з Конституцією України та відповідними нормами міжнародного права Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України і однією з адміністративно-територіальних одиниць держави Україна. Підкреслимо, що жодна належним чином уповноважена національна, іноземна чи міжнародна інституція не заявляла про порушення на території України (зокрема, у Автономній Республіці Крим) прав людини, що вимагало б втручання будь-якого іноземного суб’єкта чи міжнародного співтовариства. Отже, звернення самопроголошених керівників складової частини України ¬– Автономної Республіки Крим до російської влади щодо надання військової допомоги є протиправним, а будь-які рішення, ухвалені на підставі цього звернення, є нікчемними.
Користуючись принципом добросовісного тлумачення міжнародних договорів, констатуємо суттєве порушення положень Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 8 серпня 1997 року (дію якої було подовжено у квітні 2010 р.), зокрема, пункту 1 статті 6 Угоди, де зазначається, що військові формування ЧФ РФ «здійснюють свою діяльність в місцях дислокації відповідно до законодавства Російської Федерації, поважають суверенітет України, додержуються її законодавства та не допускають втручання у внутрішні справи України». Порушено також пункт 2 статті 8, згідно з яким військові формування ЧФ РФ «проводять навчання й інші заходи бойової та оперативної підготовки в межах навчальних центрів, полігонів, позиційних районів і районів розосередження, стрільбищ та, крім заборонених зон, у відведених зонах повітряного простору за погодженням з компетентними органами України». Наскільки нам відомо, такого погодження з компетентними органами України з боку відповідних органів РФ не було. Однак російські військові (про своє громадянство вони повідомили ЗМІ) покинули місця своєї дислокації всупереч нормам Угоди.
Зважаючи на викладене, члени Української асоціації міжнародного права розцінюють дії Російської Федерації як акт агресії, що є міжнародним злочином. Нагадуємо, що міжнародне право передбачає особливий режим міжнародної відповідальності держави, яка порушила імперативні норми загального міжнародного права, а особи, винні у вчиненні злочину агресії, несуть індивідуальну кримінальну відповідальність за міжнародним правом.
Нехтування Російською Федерацією основними принципами міжнародного права неминуче призведе до значних політичних, економічних та військових втрат цієї в умовах сучасного глобального світу, дестабілізації ситуації не тільки у Східній Європі, але й усередині Росії. Використання Росією як приводу для військової агресії віртуального порушення колективних прав населення певного регіону чи регіонів України у майбутньому з великою ймовірністю стане прецедентом для аналогічного військового втручання у внутрішні справи інших держав з боку багатонаціональної РФ, та може бути використано іншими державами для втручання у справи Росії та підтримки сепаратистських рухів у її складових частинах.
Таким чином, дії Російської Федерації створюють правові підстави для реалізації Україною свого невід’ємного права на індивідуальну та колективну самооборону, закріпленого у статті 51 Статуту ООН. Доцільним є проведення керівництвом України термінових консультацій із державами, які потенційно готові стати пліч-о-пліч з Україною для відбиття зовнішньої агресії. З огляду на численні порушення Російською Федерацією багатосторонніх та двосторонніх договорів, Україна також має право зупинити виконання будь-яких своїх зобов’язань за двосторонніми договорами з Росією, зокрема щодо тимчасового базування Чорноморського Флоту Російської Федерації на території України.
Політика Російської Федерації щодо України руйнує не лише двосторонню міжнародно-правову базу. Вона становить загрозу загальній системі міжнародного права, захист якої є спільною справою юристів-міжнародників в усьому світі.
Міжнародне право було та залишається інструментом мирного вирішення суперечок між державами. Будь-яке втручання однієї держави у внутрішні справи іншої є неприпустимим і має бути засуджене міжнародним співтовариством. 

Голова Президентської Ради 
Української асоціації міжнародного права
Олександр Задорожній

прошу поширити - ми на ранок перекладем на всі можливі мови - російську і англійську, перш за все!